«Андріївський пленер» першої декади жовтня

9–10 жовтня 2014 року відбувся пленер юних мистців Київської дитячої Академії мистецтв на Андріївському узвозі. Захід очолювала викладач живопису Соловйова Ольга Борисівна, вона ж курувала працю студентів 6–7 курсів. Що ж до старших курсів – то з ними працювала викладач живопису Монсеєвич Віолета Вікторівна; також на творчому заході були Павлов Артур Анатолійович, Слободян Тамара Миколаївна.

Пленер тривав, отже, два дні. Випало так, що не однаково працювали різні вікові категорії юних творчих особистостей: з 10:00 до 13:00 переважно працювали студенти молодших курсів (1, 3, 4 та 6), а старші (студенти 7, 8, 9 та 10 курсів) – з 13:00 до 17:00.

Різнилася й техніка виконання: молодші працювали переважно в техніці графіки, а старші – живопису.

«Творча виправа» до одного з найвизначніших закутків Києва було природнім продовженням роботи, початої тиждень тому – під час навчально-пізнавальної екскурсії Києвом «Місто, в якому я живу» (про що ми вже писали і читач, мабуть, знає). Тільки цього разу, зрозуміло, – в більш «робочому» форматі. Тим не менш, як студентам, так і викладачам заняття припало по душі.

Ракурса для роботи кожен собі обирав сам. Юні мистці відображали Андріївський Узвіз по-різному: придивившись до їхніх творів, можна завважити, що увагу одних привернув складний ландшафт і оригінальне компонування забудови незвичайної Вулиці (котре складалося спонтанно проягом сторіч), а інших – окремі пам’ятки архітектури, ще не сплюндровані одіозними грошовитими забудовниками. Серед них (цілком очікувано!) знайшлося, зокрема, місце театру «Колесо», в якому тиждень тому юні студенти були на екскурсії.

Різницю між цими підходами легко помітити, коли зважити на центр композиції: в одному випадку в цьому перебуває одна певна споруда (котру юних художник «робить» ніби архітектурною домінантою в межах своєї власної композиції) – а в інших такого чітко виділеного центрального Об’єкту немає: його ролю відграє сама вулиця, яка іде вдалечінь (наскільки дозволяє незвичайна звивистість Вулиці) – або закуток-поворот, в якому головну ролю, знов-таки відіграють не окремі споруди (навіть коли зображені досить крупно) – а в першу чергу, все-таки, сама Вулиця. По-своєму, цей підхід, мабуть, складніший. Для його втілення годі знайти в Києві кращу вулицю, аніж Андріївський Узвіз.

Зрозуміло, це лише один із аспектів творчості; лише одне із завдань, які художник мусить часто вирішувати під час роботи. Зрозуміло, за таких умов допомогу старших колег для ще не зовсім зміцнілої дитячої творчої особистості важко переоцінити.

Олексій Карпенко,
мистецтвознавець, викладач композиції
факультету образотворчого мистецтв