Ляшенко
Геннадій Іванович

Кандидат мистецтвознавства (1972)
Почесна Грамота Президії Верховної Ради БРСР (1976)
Доцент (1978)
Заслужений діяч мистецтв України (1987)
Професор (1988)
Народний артист України (1996)
Лауреат премії ім. М.В.Лисенка (1999)
Лауреат премії ім. Б.М.Лятошинського (2003)
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2008)
Орден "За заслуги" ІІІ ст. (2008)

11 жовтня в Київській дитячій Академії мистецтв розпочався новий Мистецький цикл „Твори композиторів – Лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка у виконанні викладачів та юних студентів КДАМ”, присвячений 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка (докладніше у новинах).

СЛОВО ПРО МАЙСТРА

Геннадій Іванович Ляшенко – один з провідних українських композиторів сучасності, а також відомий музикознавець, педагог, музично-громадський діяч – нещодавно відзначив своє сімдесятип’ятиріччя. Творча діяльність митця триває вже більше як 50 років, і за цей час він зробив вагомий – і дорогоцінний – внесок до скарбниці української (а відтак, і світової) музики.

Втім, чи можуть такі, цілком правильні за змістом, але достатньо стереотипні за формою фрази відтворити ціле життя – шлях, осяяний натхненням і жорстко підпорядкований повсякденній напруженій роботі думки, сповнений інтенсивного спілкування з людьми і постійного прагнення до усамітнення й самозаглиблення? Шлях, на якому немов би розставлені віхи – музичні й наукові тексти, творчі досягнення учнів, успіхи й болі близьких. Шлях музиканта-філософа, який не лише реалізував таку природну для справжнього мужчини життєву програму – народити дитину, посадити дерево, звести будинок, – а й насмілився піти далі й спробувати побудувати власний музичний – ні, навіть не світ – Всесвіт.

«Географічний вимір» існування митця – ціла Україна. Раннє дитинство Геннадій Ляшенко провів у Приазов’ї. Перші враження міцно закарбувалися в пам’яті: запах розпеченого сонцем степу, п’янке повітря, що немов марево колихається перед очима, відчуття безмежного щастя... Отроцтво, юність, молодість пройшли у Західній Україні з її особливою природою, міцними духовними й мистецькими традиціями. Роки зрілості – це насичене подіями життя в прекрасному одухотвореному Києві, а згодом і здобута можливість влітку працювати й відпочивати на дачі поблизу Канева. Очевидно, в цьому і є коріння притаманного композиторові розуміння Батьківщини як цілісності, глибокий і щирий патріотизм – відчуття себе її частиною.

Любов до України виявляється в різних вимірах творчості Геннадія Івановича: від безпосереднього звернення до теми України (це прочитується вже в назвах його опусів – «Карпатські новели», «Український триптих», «Дніпрові веселки») і залучення до кола своєї образності текстів вітчизняних поетів і письменників (Тараса Шевченка, Василя Стефаника, Богдана Ігоря Антонича, Павла Тичини) – до прагнення виявляти себе як власне український композитор у музичній мові, системі драматургічних прийомів. Митцеві болить біль його народу – одним з перших, ще на початку 1990 х, він присвятив кілька творів пам’яті жертв голодомору.

Перші «проби пера» зовсім юний Геннадій Ляшенко здійснив у Дрогобичі, куди у 1947 році його родина переїхала після невдалої спроби за часів повоєнного голоду пустити коріння в Кишиневі. Навчання у музичній школі підштовхнуло й пробудило композиторську фантазію хлопчика. Любов до музики й віра в себе надали йому сміливості надіслати свої твори до Львівської консерваторії. На радість і здивування, він отримав відповідь від проректора Сергія Павлюченка, відомого музикознавця й композитора, зі схвальною оцінкою й порадами.

Вступ до Львівського музичного училища відкрив нову сторінку в житті обдарованого юнака. До мистецьких вражень, які раніше він отримував через різноманітні радіотрансляції класичної музики, додалися відвідання концертів і вистав оперного театру. Збагачувало й спілкування з викладачами, кожен з яких вніс свою лепту у формування музичного досвіду композитора-початківця: так, Євген Козак робив наголос на українській хоровій спадщині, аналізуючи обробки Миколи Леонтовича, а С. Німанд знайомив із модерною музикою. Захоплення творами Д. Шостаковича, А. Шенберга, А. Берга й особливо С. Прокоф'єва відбилося на виборі теми дипломної роботи: «Мелодика балету С. Прокоф'єва «Ромео і Джульєтта».

Талант молодого композитора й музикознавця, його готовність до самовідданої праці були очевидними; тож не випадково Геннадій Ляшенко без будь-яких труднощів став студентом Львівської консерваторії, потрапивши до класу Адама Солтиса. Композиторський тезаурус молодого митця формувався у повсякденному «всмоктуванні» інформації й наполегливому її осмисленні.

В тогочасній Львівській консерваторії виразно перетиналися різні мистецькі впливи, що робило її насправді європейською вищою музичною школою. Тут викладали славетні митці – носії західноєвропейських традицій. Науковим керівником студентського наукового товариства був петербуржець за народженням і освітою Арсеній Котляревський, спілкування з яким відкривало нові обрії для спраглої до знань молоді.

Львів став для Геннадія Івановича Ляшенка особливим містом, де він не лише осягав таємниці майстерності. Тут формувалося коло друзів, стосунки з якими він підтримував впродовж наступних десятиліть і продовжує підтримувати нині. І саме тут відбулася одна з найголовніших подій в його житті: знайомство з майбутньою дружиною Жанною Денисівною, талановитою альтисткою, щасливий шлюб з якою триває наразі вже п'ятдесят чотири роки.

По закінченні консерваторії, у 1963-му, молодий митець розпочав власну викладацьку діяльність. Тоді ж, у 1960 х, прийшли помітні композиторські успіхи: до фонду Українського радіо було записано «Симфоніетту №1», згодом побачило світ його перше нотне видання – цикл п’єс для альта і фортепіано. Адам Солтис радив своєму учневі вступати до аспірантури Московської консерваторії, написавши навіть відповідного листа-рекомендацію на адресу Ігоря Белзи, однак, Г. Ляшенко віддав перевагу Києву. У 1968 році він вступив до аспірантури, а згодом вчасно і успішно підготував і захистив кандидатську дисертацію «Роль фуги в драматургії неполіфонічних форм». Накопичений творчий багаж дозволив молодому митцеві стати членом Спілки композиторів України.

Відтоді доля Геннадія Ляшенка неподільно пов’язана з Києвом і Національною музичною академією України ім. П. І. Чайковського. Сенсом його життя стало мистецтво, втіленням цього сенсу – музичні опуси, до числа яких входять сім симфоній, концерти для різних інструментів і різних же оркестрових складів, витончені камерні вокальні твори, вокально-симфонічна й хорова музика. Відточена майстерність композитора (а в усьому багатстві технік, що утворюють композиторський арсенал кінця ХХ – початку ХХІ ст., для нього практично не залишилося нічого невідомого й незасвоєного) завжди спрямована на втілення певної музичної ідеї в єдиній відповідній їй формі, хай скільки часу й зусиль на пошуки цієї форми буде потрібно. Саме тому, приміром, жодна з його симфоній інтонаційно, драматургічно і структурно не повторює, не тиражує колись раніше знайдених рішень. Саме звідси інтелектуальна насиченість його музики, биття думки в кожному звуці твору, що дивовижно поєднуються з високим емоційним напруженням.

Всесвіт музичних ідей Геннадія Ляшенка незмінно приваблює слухачів, серед яких можна знайти представників різних поколінь і професій. Композитор здобув також втілене в почесних званнях і преміях офіційне визнання, апогеєм чого стало присудження йому в 2008 році Національної премії України імені Тараса Шевченка за Другий концерт для віолончелі з оркестром і два хорових твори – «Містерію тиші» на тексти фрагментів з поем Тараса Шевченка й кантату на вірші Богдана Ігоря Антонича «Вітражі й пейзажі».

Успішна композиторська самореалізація і сама по собі цілком могла б стати «маркером» долі, що склалася. Проте, існує ще одна надважлива сфера діяльності Ляшенка-композитора – його педагогічна робота, якій Геннадій Іванович віддає багато любові, сил та натхнення. Тому такі успішні й віддані своєму композиторському покликанню його талановиті учні, серед яких Володимир Гронський, Микола Ковалінас, Іван Тараненко, Вероніка Тормахова (Україна), Сергій Бондаренко (Росія), Давор Бобич, Борис Якопович (Хорватія), Ясна Веляновіч (Сербія), Стів Лейлор (Австралія), Бланка Лайана Гомес (Еквадор) та багато інших. Можливість осягати ази професії під керівництвом досвідченого майстра мають також юні студенти Київської дитячої Академії мистецтв.

Геннадій Іванович – щасливий батько; його дочка Марина Денисенко – відома композиторка, поетка, педагог і музикознавець. Свою професійну музичну кар’єру вибудовують нині також його онуки Олег і Ярина.

Нині Геннадій Ляшенко досяг свого сімдесятип’ятиріччя, знаходячись у розквіті творчих сил і можливостей. Сподіватимемося, що він і надалі не захоче й не зможе зупинятися, а натомість буде збагачувати й розширяти свій музичний Всесвіт, дозволяючи долучитися до нього і нам, вдячним слухачам.

Майя Ржевська,
доктор мистецтвознавства, професор